Особливості системи державних закупівель Австралії

Наразі бурхливого розвитку в Україні зазнає законодавство, що регулює державні закупівлі. Протягом історії становлення української держзакупівельної сфери було зроблено чимало спроб трансформування законодавчої бази, проте не завжди це йшло на користь. Державні закупівлі України – молода система, яка лише поступово усталюється. Проте багато країн світу вже досягли чималих успіхів на цьому поприщі. Розглянемо той шлях, який обрала Австралія.
Австраліяу80-х рокахвизначиласвою особливу регіональну політику в сфері державних закупівель, спрямовануна пріоритетний розвиток національного виробництва з використанням конкурсних методів закупівель.
Як країна-член Британської Співдружності,в 1986-1989 р.Австралія уклала Першу Угоду про урядові закупівлі, у відповідностідо якоїзабезпечувалися преференції на користь місцевих постачальників.
Цією угодою передбачалося, що з метою обмеження іноземної конкуренції (зокрема, з Японією, США, ПівденноюКореєю, Сінгапуром, КНР та іншимикраїнами) при розгляді пропозицій учасників тендерів місцевим підрядникам і постачальникам надавалися значні цінові преференції. Навіть формальна наявність таких привілеїв сталапотужним стимулом для місцевих сільгосптоваровиробників.
Урядом проголошено зобов'язання, що близько 10% всього обсягу регіональних державних закупівель агропродукції співтовариства має надходити від дрібних і середніх фірм, що свідчить про значний вплив транснаціональних монополій на ринку регіональних державних закупівель та відносно невеликучасткутаких фірм.
Надалі учасники Співдружності підписали нову Угоду про урядові закупівлі (серпень 1997 р.), в якій, в зв'язку з переговорами з СОТ,вони повинні були визнати своє прагнення до скасування дискримінації іноземних постачальників, але із застереженнями.


Повну версію статті ви можете переглянути, здійснивши передплату електронної або друкованої версії ІБ «Редукціон».