Європейський банк реконструкції та розвитку спільно з Представництвом Європейського Союзу в Україні, СІГМА (Програма сприяння вдосконаленню державного управління) та Американською торговою палатою в Україні провів навчальний семінар з питань засобів правового захисту у сфері державних закупівель. Експерти зібралися, аби обговорити основні моменти, що стосуються окреслених питань, та порівняти українську і європейську системи оскарження у сфері держзакупівель.
Як розповів присутнім на заході Х’юберт Рейснер – голова сенату Федерального органу закупівель Австрії, – застосування директив ЄС у його країні відбувалося поступово. Зумовлювалося це необхідністю упорядкувати економічну діяльність країни та розв’язати питання справедливості застосування засобів захисту.
-
В Австрії усі директиви, що наразі діють, вводилися поступово і стосувалися різних питань – від упорядкування закупівельних процесів до інструментів правового захисту і їх регулювання. Головним завданням для нашої країни наразі є забезпечення прав, прописаних у директивах. Засоби захисту мають бути ефективними і дієвими. При цьому важливо, аби було забезпечено оперативність виправлення помилок при збереженні якості закупівлі.
Надзвичайно важливим, на думку пана Рейснера, є те, щоб визнання контракту недійсним відбувалося лише за наявності підстав для цього. У разі можливості іншого способу усунення помилок, варто докласти максимум зусиль, аби забезпечити дію і виконання укладеного контракту.
- При цьому, - підкреслює Х’юберт Рейснер, - кожен суб’єкт, котрий провадить економічну діяльність, повинен мати можливість використати усі засоби правового захисту, і це має стати провідною метою. Директиви прописують основні організаційні моменти, передбачають право оскаржувати рішення закупівельних організацій. При розгляді конкретної справи потрібно враховувати позиції обох сторін. І замовники, і учасники торгів мають право бути почутими, висунути свої аргументи. І лише після цього орган оскарження може приймати обґрунтоване рішення, причому воно має носити не рекомендаційний, а обов’язковий характер, тобто перегляд рішень можливий лише організацією вищої інстанції.